Опис
Бурштин (від литів. gintaras, латуш. dzintars), мінерал класу органічних сполук, смола хвойних дерев загалом палеогенного періоду; іноді термін бурштин неправильно широко застосовують до будь-яких викопаних смол менеогенового віку, має схожі зовнішні ознаки, але відрізняються від бурштину хімічною будовою. Хімічний склад бурштину: C — 76-81%; H — 10-10,5%; O — 7,5—13,0%; N і S — десяті частки%. Бурштин аморфен, являє собою каркасний полімер. Трапляється у формі натіків, крапель, лінзоподібних сліпців «смоляних кишень» та їхніх уламків, розмірами 0,02-50 см (зазвичай 2-30 мм); макс. масій виділень до 10 кг. Зовні зазвичай покритий щільною непрозорою сіркою або бурою скоринкою продуктів окиснення.
Колір бурштину — водяно-прозорий (рідко), молочно-білий, червоно-коричневий (окислений бурштин); зазвичай жовтий, дуже рідко в відбивному світлі блакитний або зелений. Чорним бурштином неправильно називають гагат і статинтиніт, що трапляються разом із бурштином. Бурштин прозорий або замучений; залежно від ступеня замученості розрізняють: хмарний (напівпрозорий) бурштин, бастард (просвічує в тонких відколах), кістяний і пінистий (непрозорий). Частина бурштину містить т. н. інклюзи — вмикання комах і рослинних залишків. Бурштина дає специфічний ІЧ-спектр (у зоні 700-1900 см-1), що дає однозначно відрізнятися його від інших зовні невіддільних бурштинових складних смол.
Твердість за мінерологічною шкалою 2-2,5, щільність 1000-1100 кг/м3. Добре піддається механічній обробці (за винятком піністою різністю). Злам ракористий, рідше плоский, у пінистого бурштину — землистий. Під час нагрівання бурштин плавиться, розкладаючись, у інтервалі 300-340 °C; без доступу повітря розм“якшується за 140 °C, дрібні шматочки водночас можуть бути спресовані у більші блоки, тому що пресовані бурштини, замучені різності перетворюються на прозорі. Бурштин має гарні діелектричні властивості.
Утворюється у разі специфічної фоссилізації (окаменії) смоли внаслідок поліконденсації смоляних кислот і терпенів. Головні умови фоссилізації — тривале окислення в ґрунті «бурштинового лісу» та подальше перевідкладення з захоронюванням у прибережно-морських, лагунних і дельтових осадах зі слабо окисним лужним середовищем. Основне місце розташування бурштину — у палеогенових відкладах на берегах Балтійського моря; трапляється також у піщано-глінистих породах олігоцену в районі г. Києва, у басейні р. Прип“ять, а також у льодовикових відкладах на території СРСР (у межах прибалтійських республік, БССР, УССР), ПНР, ГДР, ФРГ, Данії, Швеції та інших країн. Найбільша у світі промислова родовища бурштину — Приморське (Пальмнікенеське) у Калінінградській області.
Бурштин використовувався для виготовлення прикрас ще в глибокій давнину (епоха неоліту, бронзового та залізного вв.). Особливо широко бурштин застосовувався для виготовлення ювелірних і художніх виробів 17-18 вв. Як декоративний камінь бурштин знайшов застосування для внутрішнього оздоблення унікальних будівель (наприклад, бурштинова кімната в Екатерінському палаці в Царському Селі, нині пушкін), що пропали під час Великої Вітчизняної війни 1941-45. Прекрасні колекції виробів із бурштину є в СРСР в Ермітажі та Оруменяному наметі. Пресований бурштин (т. н. «амброїд») йде на виготовлення ізоляторів і дешевих виробів. Бурштин низької якості (приблизно 60% здобичі) піддається сухому перегону, після чого отримують т. н. «бурштинову каніфоль» — сировину для виготовлення лаків і фарб, у невеликих кількостях бурштинову кислоту, бурштинову олію та ін.
.png "White House")
